Головна Головна -> Твори -> Твір на тему: За що я люблю свою школу

Твір на тему: За що я люблю свою школу




Майже кожного ранку я прокидаюся в чудовому настрої, бо скоро вже йти до школи. Збиратися мені недовго — умитися, причесатися, одягтися швиденько, прибрати постіль та поснідати — ось я і готовий! Добре, що матуся привчила мене з вечора збирати портфель та готувати на стільці чистий одяг на завтра, це дуже економить час. Поки снідаю на кухні, поглядаю у вікно: там видно стежку, якою дітлахи поспішають до школи. Отже, й мені вже час іти. Цілую матусю та мерщій біжу за приятелями.
Школа вже чекає на нас. Не вірите? А от і правда. Інколи мені здається, що вона прокидається з приходом школярів, оживає, гуде, як вулик. Першими вітаються з нами величезні рослини у передпокої — неначе пальми на морському узбережжі. Надворі — сніг, а тут — зимовий сад. Чергові стежать за чистотою і порядком, вчителі молодших класів забирають своїх малят. Ось і мої однокласники стоять біля вікна, уже щось обговорюють — мабуть, змагання з боротьби, що відбулися вчора в школі. Дівчата теж часу не гають — шепочуться про щось своє. За кілька хвилин пролунає дзвінок, і в шкільних коридорах запанує тиша. Але не сонна тиша, як вночі, скоріш ділова — кожен займається своєю справою. Це ж тільки першокласники вважають, що в школі працюють лише вчителі. Ми, дорослі школярі, добре розуміємо, що роботи в школі вистачить усім — і вчителям, і учням. Ось, наприклад, прибиральниця Людмила Миколаївна — швиденько пройшлася із шваброю — і підлога на третьому поверсі блищить, мов палуба на кораблі. На другому поверсі віконна рама пропускає холодний вітер — з нею вже возиться наш майстер Віктор Васильович. Віра Антонівна, завгосп, замінює не дуже чисті гардини, а Олена Олександрівна, чергова з першого поверху, поливає квіти у величезних квітниках. А ще затишку додає незрівнянний аромат, що розповсюджується з їдальні — таких паляниць, які печуть наші кухарі, ніде більше не скуштуєш.
У нашому класі зараз почнеться найцікавіше — урок хімії. Не розумію, чому не любить хімію мій приятель Сашко. Правда, йому більше до вподоби фізика та географія. Багато разів ми з ним сперечалися на цю тему, аж поки подорослішали й зрозуміли — кожному своє. Мені, наприклад, уроки хімії, математики та інформатики здаються важливішими понад усе, а ось Ірина, моя сусідка за партою, дуже полюбляє історію та зарубіжну літературу. Зате у мене, як не намагався, з літератури більше восьми балів не виходить. Може, це тому, що я не дуже захоплююся читанням художніх книжок, а частіше заглядаю до спеціальних. Люблю посидіти з довідником або почитати старі журнали з хімії. Здогадуюся, звідки це в мене, — мій дідусь був викладачем хімії у школі робітничої молоді й багато цікавого розповідав про свою роботу.
Не так давно по телевізору була передача для дітей «Шкільне містечко», і ведуча запитала: «За що ви любите свою школу?» От я й замислився: а й справді, за що? Дивне запитання. Душею розумію, а словами передати дуже важко. Інколи думаєш: чи скоро вже канікули, а то все уроки та домашні завдання, хочеться й відпочити. Ну, частіше такі думки бувають наприкінці весни, коли вже й сонечко припікає, за вікном пташки галасують. А потім згадую, як влітку не можу дочекатися початку занять, і починає снитися школа майже кожну ніч, і хочеться вже чогось новенького, цікавого, а не тільки м’яча у дворі ганяти та допомагати батькам на городі. Мабуть, за те я люблю свою школу, що вона для мене близька й рідна, і кожен день я відчуваю турботу про себе всіх її працівників. І нехай мої вчителі інколи роблять зауваження мені за мої пустощі — усе ж таки я хлопець, та ще й не дуже тихий; усе одно не можна на них за це ображатися, бо вони хочуть, щоб я виріс справжньою людиною, тому й не байдужі до моїх вчинків. Звичайно, я намагаюся виправдати їх довіру, бо дуже вже хочеться, щоб моя школа коли-небудь у майбутньому змогла мною пишатися, як зараз пишаємося ми нею.






Схожі твори: