Головна Головна -> Твори -> Твір на тему: Що я знаю про свій родовід?

Твір на тему: Що я знаю про свій родовід?




Сім’я наша невелика: тато, мама, я й сестрич¬ка. Інколи в гості приїздить бабуся з Полтави. Дуже люблю слухати її спогади про дитинство та про її батьків.
Бабуся — мамина мама. Вона разом із дідусем мешкає в Полтаві, обоє вони вже на пенсії. Коли дід був молодий, він навчався в Харківському інституті інженерів комунального будівництва, потім працював інженером на заводі. Бабуся теж училась у цьому інституті, там вони й познайомилися, одружилися, а потім разом поїхали до Полтави. Бабусина мама, моя прабабуся, жила все життя у Харкові, працювала на заводі ФЕД. Вона мала всього три класи початкової освіти, але з бабусиних спогадів я знаю, що її мама була дуже доброю, чуйною людиною, завжди допомагала своїм дітям, няньчила онуків, а їх у неї було аж четверо. Прадід Василь теж працював на заводі ФЕД слюсарем. Мій прадід був завзятим мисливцем. Мама розповідала, що в дитинстві їй діставалися від дідуся такі іграшки: хвостики зайців та ікла диких кабанів. А ще прадід дозволяв мамі допомагати йому набивати мисливські патрони. Одну цікаву історію розповідала моя бабуся про свою маму Юлю й тата Василя. Це було дуже давно. Моя прабабуся була молодою дівчиною, її наречений служив в армії, а вона чекала на нього. Аж ось батьки та родичі познайомили її з Василем, який був молодший від неї на два роки і зовсім їй не подобався. Та родичі не відступилися, почали вмовляти Юлю, щоб пішла заміж за Василя, який дуже полюбив її. І прабабуся нарешті погодилася, а потім жодного разу не пожалкувала про це. Вони прожили довго душа в душу, їх коханню можна позаздрити навіть тепер, коли багато років минуло з дня загибелі прадіда на полюванні, та й прабабусі, на жаль, давно вже немає.
Про матусиних предків я розповів, що знаю, тепер хочеться згадати й про татових. Його батьки обидва вчителювали, закінчивши Харківський педагогічний інститут. Дідусь — його звали Євген Степанович — викладав у школі математику, а потім працював директором цієї ж школи. Бабуся — Клавдія Сергіївна — викладала хімію та фізику, була дуже розумною. Довелося їм працювати у багатьох містах України — у Кам’янець-Подільському, де народився татко, у Жмеринці, де народився його брат, у Кременчуці, Полтаві, Кіровограді.
У бабусі було чотири сестри й два брати, вони мешкали в селі неподалік від Вовчанська. їх батьки, мої прадід Сергій та прабаба Катерина, були звичайними селянами, жили великою дружною сім’єю. Батьки діда Євгена Степановича родом зі Жмеринки. Мама Дар’я не працювала, виховувала сина й доньку, а батько Степан був простим робітником, та, на жаль, жив він недовго. Прабаба Дар’я пережила його на двадцять років. Батько каже, що вона була працьовитою й вигадливою, вишивала сорочки та плела светри з овечої вовни, теплі й красиві.
Ну от, згадав я знову про своїх далеких предків і мене охопило почуття радості — такі цікаві особистості зустрічалися в моєму генеалогічному древі. Я хочу бути гідним їх пам’яті. Отже, усі серйозні вчинки доводиться грунтовно обдумувати, щоб потім мій правнук не соромився розповідати про мене своїм онукам.






Схожі твори: