Головна Головна -> Твори -> Причини популярностi iнтимноï лiрики В. Сосюри

Причини популярностi iнтимноï лiрики В. Сосюри




Iнтимна лiрика В. М. Сосюри
Ї це найбiльша частина його поетичноï спадщини.
У кожному вiршi, навiть мiнiатюрi iнтимноï лiрики поета звучить щось
особливе: i величне, i щире, i нiжне, задушевне. Звучить те велике почуття, що
вкладається в маленьке слово
Ї люблю.
Мабуть, не знайдеться нiкого, хто прочитав i не запам’ятав би цих натхненних
рядкiв:
…Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт
Лиш проходить подiбне кохання.
В день такий розцвiтає весна на землi
I земля убирається зрання…
Про те, як впливала поезiя В. Сосюри на слухачiв, згадує А. Малишко:

“Вже… коли закiнчилася Вiтчизняна вiйна, нас запросили виступити в госпiталi, де
лiкувалися фронтовики. Поïхали ми втрьох: В. Сосюра, О. Вишня i я. Була тепла
рання осiнь, i слухачi, на милицях, перемотанi бiлими бинтами, влаштувалися
великим напiвколом на галявинi в лiсi.
Вишня читав свою знамениту “Зенiтку”… Потiм читав Сосюра. Злегка нахиливши
голову, заклавши долонi за спину, вiн лагiдним, спiвучим голосом почав
переказувати, який вiн нiжний i тривожний, немов осiння земля, i як “вечiр упав на
колiна, руки простяг золотi”, отам, де “холодом запахли трави”, i як старенька
мати “зняла з своïх дiтей дукатики й хрести”. I в цих суворих людей, що
сидiли тут у лiсi пораненi i люто попеченi вогнем… скупi сльози повзли по щоках,
i стиснутi губи затаïли страждання. Голос поета якось дивно задзвенiв,
затремтiв
Ї i раптом обiрвався.
Сосюра прикрив обличчя рукою i сiв. Настала тиша, якiй не потрiбнi оплески. А
потiм люди на милицях збуджено загомонiли, обступили поета, обнiмали його i
просили читати ще й ще”.
Мов свiтлi джерельнi струмки, ллються поетовi спiви про своє закохане серце.

Зразком iнтимноï лiрики Сосюри є також славнозвiсна поезiя “Коли потяг у даль
загуркоче…”, написана 1926 року. Згадки про зустрiчi i розлуки

Ї це хвилюючi сторiнки життя кожноï людини. Одну з таких сторiнок розкриває
Сосюра у цьому вiршi. Кожному на вiку доводилось щось подiбне пережити. Ось чому
поезiя так припала до душi читачам.
До особистих переживань поет приєднує громадянський мотив:
Я казав, що вернусь, безумовно,
хоч i ворог
Ї на нашiй путi…
Потронташ мiй патронами повний,
тихi очi твоï золотi…
Це золотий спомин душi. Вiн дорогий лiричному героєвi, як дорогi й рiднi такi ж
спогади тисячам юнакiв, що розлучались iз своïми коханими i йшли на боротьбу
за всенародну справу. Особисте щастя неможливе без щастя всього народу

Ї таку думку стверджує поет у вiршi.
У лiричнiй лiтературi “Бiлi акацiï будуть цвiсти”, як i в попереднiх вiршах,
поет виявляє глибокi iнтимнi почуття до своєï подруги. Цвiтiння акацiй

Ї чарiвна, духмяна пора весни. Вона полонить душу, викликає любов до природи
рiдного краю.
Лiричний герой вiрша захоплюється красою життя. “Iстинне тiльки те, що прекрасне”,

Ї говорив О. Довженко. I Сосюра знаходить те прекрасне всюди: в пейзажах
Батькiвщини, у спiвах соловейка, у зустрiчах з нареченою:
Солодко плачуть в садах солов’ï,
так, як i завжди, незмiнно…
В тебе i губи, i брови твоï,
як у моєï Вкраïни.
Яке незвичайне порiвняння!
Пiд впливом вiдомоï народноï пiснi написана поезiя “Васильки”. Це
невеличка, в дванадцять рядкiв мiнiатюра-роздум про вiчну красу життя. Порiвнюючи
очi коханоï з квiтами, лiричний герой роздумує:
Одсiяють роки, мов хмарки над нами,
I ось так же в полi будуть двоє йти,
Але нас не буде. Може, ми квiтками,
може, васильками станем
Ї я i ти.
У вiршi нема суму, що таке недовговiчне людське буття. Автор оптимiстично,
фiлософськи дивиться на прийдешнє, коли iнший далекий поет, “сповнений привiту, з
рiдними очима порiвняє нас”. Така дiалектика життя.
До останнiх рокiв В. Сосюра залишався таким нiжним лiриком. Про це свiдчить його
вiрш “нехай сивiє в мене волос”, написаний в 1962 роцi.
Нехай сивiє в мене волос
I в зморшки криється рука
Ї
та тихий мiй лiричний голос
не замовка, не замовка.
Хай дальнiх днiв, минулих, милих,
я не верну до себе знов,
але в кровi моïй i жилах
не погаса моя любов.
Лiричний герой вiршiв Володимира Сосюри
Ї це полум’яний патрiот, людина з глибокими i сильними почуттями, i саме це так
приваблює до його творiв молодь, саме тому так багато вiршiв Сосюри вивчають
напам’ять i декламують не тiльки на вечорах самодiяльностi, але просто й так, у
невеликiй компанiï.






Схожі твори: