Головна Головна -> Твори -> СОСЮРА ВОЛОДИМИР БІОГРАФІЯ

СОСЮРА ВОЛОДИМИР БІОГРАФІЯ




(1898-1965)
Народився на станцiï Дебальцево на Донеччинi в багатодiтнiй родинi. Брав
участь у громадянськiй вiйнi на боцi рiзних полiтичних сил (УНР, бiльшовикiв). З
1921 р. живе у Харковi, вливається у бурхливе лiтературне життя. Навчається на
робiтфацi Харкiвського iнституту народноï освiти. У 30-i роки, чудом
уникнувши репресiй, почав писати декларативну лiрику, що прославляла вождiв СРСР.
Творчiсть поета вiдродилася в роки Другоï свiтовоï вiйни. За вiрш
“Любiть Украïну” зазнав переслiдувань, iнспiрованих кремлiвською верхiвкою.

Поет-лiрик. Був надзвичайно популярним серед молодi 20-30-х рокiв, читача
приваблюють щирiсть та емоцiйнiсть лiричних поезiй Сосюри. Автор багатьох книжок
поезiй: “1871 рiк” (1923), “Сьогоднi” (1925), “Коли зацвiтуть акацiï” (1928),
“Серце” (1931), “Солов’ïнi далi” (1957), “Ластiвки на сонцi” (1960), “Осiннi
мелодiï” (1964) та iн., автобiографiчного роману “Третя рота”.

Драматична iсторiя вiрша Володимира Сосюри “Любiть Украïну”
Наприкiнцi Великоï Вiтчизняноï вiйни В. Сосюра написав вiрш “Любiть
Украïну”. Вiрш згодом увiйшов до збiрки “Щоб сади шумiли”. Головним чином
через змалювання пейзажних малюнкiв рiдного краю автор поезiï натхненно
прославляє свою велику любов до Батькiвщини. Вiн вiдтворює образ “вишневоï”
Украïни, змальовує красу ïï природи, звитяжну iсторiю, волелюбний
народ з багатою культурою i солов’ïною мовою. У цьому вiршi вилились думки i
почуття, що сповнюють серце кожноï людини, у ньому просто i задушевно
передано те, що ми не раз вiдчуваємо, та не завжди можемо висловити своïми
словами.
Поет саме тому поет, що нiму мову душi, ïï мелодiю може перелити в
мелодiю мови. Ось чому такi зворушливi, хвилюючi, такi близькi для кожного з нас
рядки вiрша “Любiть Украïну”:
Любiть Украïну всiм серцем своïм
I всiми своïми дiлами!..
Для нас вона в свiтi єдина, одна
В просторiв солодкому чарi…
У цих словах чути вiдгомiн Шевченкового “Немає в свiтi Украïни, немає другого
Днiпра”, але звучать вони по-новому, свiжо i по-своєму поетично. Це не просто
повторення слiв великого Кобзаря, це нове поетичне вiдкриття, лаконiчне i водночас
виразне змалювання нашоï дiйсностi, що зримо постає з чудових пейзажних
замальовок, створених поетом смiливо й оригiнально.
Не слiд забувати, що вiрш був написаний у 1944 роцi, коли в жорстоких боях
украïнська земля була звiльнена вiд фашистських загарбникiв, коли всьому
свiтовi стало вiдомо, що Украïна непереможна, а ïï народ

Ї безсмертний; що вона:
Як та купина, що горить не згора,
Живе у стежках, у дiбровах,
у зойках гудкiв, i у хвилях Днiпра,
i в хмарах отих пурпурових.
Жагуча пристрасть i задушевний лiризм злились в єдину мелодiю. Зорi i
електровогнi, удари серця i зойки гудкiв, пурпуровi хмари i грiм канонад

Ї це художнi деталi поетичного образу нашоï Украïни. Саме цей образ
матерi-Вiтчизни надихав бiйцiв на подвиги, вiв до перемоги. Лише велика любов до
своєï землi дала ïм силу не тiльки звiльнити окуповану нiмецько-фашистськими
загарбниками територiю нашоï краïни, а й принести визволення i щастя
нового життя.
“Не можна любити народiв других,
коли ти не любиш Вкраïну!”
Ї
каже поет, i в цих словах розкривається вся суть справжнього патрiотизму.

У 1948 роцi збiрка “Щоб сади шумiли” була удостоєна Державноï премiï
першого ступеня. У сiчнi 1948 року вся громадськiсть Украïни вiтає поета з
п’ятдесятирiччям його народження, а на грудях у нього з’являється найвища урядова
нагорода
Ї орден Ленiна. I привiтаннi Президiï Спiлки письменникiв Украïни
вiдзначалося, що iм’я Сосюри невiд’ємне вiд iсторiï розвитку
украïнськоï лiтератури, вiн виступав як поет-патрiот, як поет
гостроï сучасноï теми.
Це була висока i справедлива оцiнка поетичноï творчостi Володимира Сосюри.
Устами широких читацьких кiл промовляло це привiтання i пiднiмало в збудженiй душi
поета новi сили на дальшi творчi звершення.
Але знайшлися такi “критики”, якi у патрiотичному вiршi “Любiть Украïну”,
написаному ще в 1944 роцi i не раз друкованому i передрукованому, вмiщеному навiть
у книзi, що вiдзначена премiєю, розглядiли крамолу. Вони звинувачували поета в
тому, що нiбито у його поезiï немає образу сучасноï Украïни. Проте
кожному читачевi цiлком зрозумiло, що поет славить сучасну Украïну, бо
iншоï ж на свiтi нема.
I справдi, шо було недоречне в цих повних любовi й щиростi рядках?

Любiть Украïну у снi й наяву,
вишневу свою Украïну,
красу ïï, вiчно, живу i нову,
i мову ïï солов’ïну.
Але “критики” неправильно тлумачили змiст вiрша, позбавляли поета права виявляти
своє нацiональне почуття. Вiрш був заборонений для читачiв, автор пiдданий
нещаднiй критицi й осуду за нiбито “буржуазний нацiоналiзм”.
Сосюра мужньо, хоч i болiсно, витримав несправедливу критику, яка пiдточила його
здоров’я, i далi продовжував писати для народу.
Заклик поета любити Украïну
Ї це не нацiоналiстичнi тенденцiï, в чому у свiй час звинувачували поета. Це
велика любов, це справжнiй патрiотизм поета. В. Сосюра звертається насамперед до
молодi, бо майбутнє Украïни пов’язане з долею молодого поколiння, i вiд того,
наскiльки щиро воно любитиме Украïну, залежатиме ïï доля.






Схожі твори: