Головна Головна -> Твори -> Пафос поезiï воєнного лихолiття (за творами Володимира Сосюри)

Пафос поезiï воєнного лихолiття (за творами Володимира Сосюри)




У грiзнi роки Великоï Вiтчизняноï вiйни “пiд гул кривавий” на бiй з
ворогом йшло й художнє слово, що прирiвнювалося до зброï i дiяло безвiдмовно.
Прозовi й поетичнi твори, народженнi духовним пiднесенням, надавали захисникам
рiшучостi вiдстояти рiдну землю вiд нападника, разом з бiйцями наближали перемогу.

Дiти йдуть, смiються
Ї Матерi з квiтками
Гей, радiйте, люди, це наш день прийшов.
Вiрю я, так буде, знаю я, так буде,
Снiг стече кривавий, у яри, яри
Ї
Буде це весною навеснi це буде
Ї
Рядки цiєï поезiï Володимир Сосюра написав 10 грудня 1941 року в
найтяжчий час Великоï Вiтчизняноï вiйни, коли радянськi воïни ледве
стримували натиск лютого ворога. А поет вже пророкував перемогу!

Один за одним вiн створює у листопадi – груднi 1941 року вiршi, сповненi
оптимiзму, вiри в силу свого народу, його армiï, яка здолає ворога. Цi вiршi
увiйшли до збiрки “В годину гнiву”, що з’явилась 1942 року.
У воєннi роки В. Сосюра неодноразово звертався до постатi Тараса Шевченка,
написавши такi твори, як “Шевченко у Донбасi”(1942), “Син”(1943), “Шевченко з
нами”(1943). I це, на мою думку, не дивно: Тарас Григорович став своєрiдним
символом Украïни, його життя – приклад служiння своєму народовi. Тому кожен
украïнець сприймав великого Тараса у вiршах Сосюри як свого сучасника, що був
на передньому краï лав воïнiв-визволителiв та партизанських загонiв.

Поет адресував багато вiршiв населенню тимчасово окупованих районiв Украïни:

О, нене, о, брате, о, мати!
Страшна на Вкраïнi пора…
Дивись… Об сорочку маляти
Катюга ножа витира.
Цей вiрш “До помсти за нашу Вкраïну” став iлюстрацiєю до листiвки “Прокляття
i смерть нiмецьким катам!” Та головне, менi здається, у цьому вiршi – це той
оптимiзм i впевненiсть у перемозi, якими палають рядки поезiï, освiтлюють i
запалюють душi спiввiтчизникiв, що знаходилися у фашистському ярмi:

…Орду розженем ми звiрину,
I край наш засяє у цвiту…
До помстi за нашу Вкраïну,
За страдницю нашу святу!
Образ розтерзаноï, але нескореноï Украïни, яка палає у пожарищах,
здригається вiд вибухiв бомб, свiтить ребрами зруйнованих будинкiв, постає з
воєнних творiв Сосюри. Серце поета вiдгукувалося болем i стражданням на муки i
смерть спiввiтчизникiв, якi вели двобiй з ворогом. Картини боротьби вимальованi
поетом з такою безмежною силою виразностi, що менi здається, нiби поет сам був
безпосереднiм учасником тих подiй, про якi розповiдає у своïх творах. Часто
прообразами його поезiй стають реальнi люди, героï-визволителi, яких знав i
подвигами яких захоплювався Сосюра. Показова у цьому планi є поема “Син
Украïни”(1942), в якiй постать головного героя змальовано з реальноï
людини – радянського офiцера Михайла Буйвола, з котрим поет не раз зустрiчався й
подарував йому книгу.
Безмежна любов до рiдноï Украïни, непримиренна ненависть до ворога,
оспiвування величних подвигiв захисникiв, вiра в перемогу – таким був пафос творiв
Сосюри у грiзну годину вiйни, сповнених життєдай ним оптимiзмом:

I сонця радiснеє коло
Свiтить нам буде з висоти,
Бо не могла iще нiколи
Зима весни перемогти.






Схожі твори: