Головна Головна -> Твори -> “Люби свiй край, всю душу солов’ïну i серця жар йому вiддай” (Володимир Сосюра)

“Люби свiй край, всю душу солов’ïну i серця жар йому вiддай” (Володимир Сосюра)




Поетична спадщина Володимира Сосюри багата патрiотичними мотивами. Вiд свiтанку до
кiнця свого творчого шляху поет жив пiснею про Вiтчизну. Жити думами про
Батькiвщину, складати про неï пiснi – найвище покликання спiвця.

Пiсня Сосюри вiльно злетiла над рiдним краєм, славлячи його мальовничi простори,
мiста i села, працьовитих людей:
Твоï мiста i люди,
Твоï поля й сади,
Так хто ж iз нас не буде
Спiвать тобi завжди.
Так по-синiвськи радiє поет за свою батькiвщину у вiршi “Вiтчизна”, що був
написаний ще 1937 року. I в iнших поезiях Сосюра так само висловлює палку любов до
своєï краïни:
Я нiкого ще так не любив, як тебе,
Украïно, твоє щастя – моє,
Ти для мене i серце, i зiр.
“Любiть Украïну” – так зветься поезiя В. Сосюри, присвячена подi-ям
Великоï Вiтчизняноï вiйни. Олесь Гончар назвав цю поезiю “поетичною
сповiддю” Сосюри. Весною 1944 року Радянська Армiя вже завершувала визволення
рiдноï землi вiд фашистських загарбникiв. Сосюра повернувся з фронту у
напiвзруйнований Киïв. Любов до рiдного краю i гордiсть за рiдну краïну,
а також жаль, що ворог заподiяв ïй шкоди, – всi цi високi патрiотичнi почуття
злилися в душi поета i зродили пiсню “Любiть Украïну”. У червнi 1944 року
ïï було вперше надруковано в газетi “Киïвська правда”.

Поезiю “Любiть Украïну” не можна переказати звичайними словами. Вона вся
зiткана з тонких почуттiв синiвськоï любовi до Батькiвщини, тому й
сприймається вона почуттями. Повторення наказовоï форми “любiть
Украïну”, що звучить як рефрен, проходить через увесь твiр i утверджує цi
високi почуття.
Любiть Украïну у снi й наяву,
вишневу свою Украïну,
красу ïï, вiчно живу i нову,
i мову ïï солов’ïну.
Вiтчизна непоборна i вiчна, каже поет, вона зводиться з руïн i знову живе:

Як та купина, що горить – не згора,
живе у стежках, у дiбровах,
у звуках гудкiв, i у хвилях Днiпра,
i в хмарах отих пурпурових.
Поет використав iз давньоï легенди образ купини, яку не бере вогонь.
Неопалима купина – символ безсмертя.
Натхненним закликом до спiввiтчизникiв закiнчується поезiя:
Любiть у коханнi, в трудi, у бою,
як пiсню, що лине зорею.
Всiм серцем любiть Украïну свою,
i вiчнi ми будемо з нею!
У кожноï людини Батькiвщина починається по-своєму. У Сосюри вона почалась з
хати-хворостянки, “де шахти на горi щодня малюють зорi”, з Донеччини… У
своïх вiршах поет оспiвує батькiвський край – “зоряний Донбас”. Це видно з
поезiï “Як я люблю тебе, мiй краю вугляний”:
Коли доводиться в краях твоïх бувати,
од щастя плачу я, i плачу, i смiюсь…
Щоб сили для пiсень джерельноï набрати,
я серцем до землi донецькоï тулюсь…
Красу рiдноï Донеччини поет бачить у клекотi домен, у “гомонi сталi”, у
переклику заводських гудкiв – у музицi працею сповненого дня. I мальовничi
краєвиди захоплюють поета.
Всi твори Сосюри про Донбас, важку працю його людей насиченi теплими лiричними
барвами. Вони пройнятi глибокою любов’ю до “героïчних землякiв”, як казав
поет, “що здобувають сонячний камiнь”. Оцiнюючи цi твори, бiлоруський поет Петрусь
Бровка вiдзначав: “Багато хто твердить, що життя заводiв з ïхнiм
незамовкаючим гуркотом машин, брязкотом ланцюгiв тяжко оспiвати, а в Сосюри, в
його поезiях це знаходить досконале i органiчне вiдображення. Читаючи вiршi
Володимира Сосюри про його улюблену Донеччину, про шахтарiв, серед яких вiн рiс,
про тяжку гiрку працю, радiєм, що вiршi його про заводи i шахти також лiричнi, як
вiршi, в яких вiн оспiвує широкi простори рiдноï Украïни”. Тут черпав
своє поетичне натхнення син шахтарсько го краю: у людей працi, у трудових буднях
робiтничоï Донеччини. Вiд того i виростали в поезiï крила, дзвiнким
ставав ïï голос, повно, як добiрне зерно, наливалося образне слово.






Схожі твори: