Головна Головна -> Твори -> Образ Украïни в поезiï Володимира Сосюри

Образ Украïни в поезiï Володимира Сосюри




Поетами славна наша Украïна – всi вони ïï дiти, вiд Шевченка до
Стуса, серед них i мужнiй Каменяр, i Леся Украïнка, i Тичина, i Рильський, i
Бажан, i Малишко, i нашi сучасники. Всi вони – наша гордiсть, всi вони оспiвували
рiдний край, нашу Украïну.
Особливо виразно ми бачимо це у творчостi “кароокого солов’я” Володимира   Сосюри.
“Особливо” , бо тематика його поезiй не така рiзноманiтна, як, скажiмо, у
Рильського або Тичини. Вiн – поет Вiтчизни i кохання, що злилися у його душi в
одне цiле.
I в очах твоïх, кохана,
Мiниться i лине,
Сонцем щастя осяяна,
Моя Украïна.
(“Украïнi”)
Саме слово “Украïна” лише в одному томi з трьохтомника В. Сосюри вживається
понад 150 разiв. А якщо додати слова “Батькiвщина” i “рiдний край”… Проте це не
свiдчить про якусь одноманiтнiсть.
Для юнака з Донбасу, воïна i поета В. Сосюри, Украïна – це солов’ï
i журавлi, золотi жоржини i “васильки у полi”, це конвалiï i пролiсок,
багрянi маки серед жита i “розривiв грiзнi маки”, вишнi у цвiту i навiть “дими
вишневi”… Ми знаходимо у поета опис всiх пiр року i часiв доби, “червону зиму”,
“осiнь златокосу на баскiм конi”, “ночi солов’ïнi” та “вiтер молодий
свiтання”.
Стиль Сосюри – акварельна виразнiсть, його улюбленi тропи: епiтети i порiвняння,
вiн сприймає i передає свiт через нюанси кольорiв.
Не зiв’януть квiтки, не погаснуть огнi,
шле привiт нам весна солов’ïна,
I як сад навеснi, i як зорi яснi,
Розцвiтає моя Украïна.
(“Мрiйний вечiр”)
Наче символи високого людського духу, змальованi Лавра i злато-глава Софiя.
Взагалi, архiтектурнi пам’ятники i просто пам’ятники часто згадуються у вiршах
Сосюри.
Унизу Днiпровi хвилi
плачуть на зорi…
На Аскольдовiй могилi
Сплять богатирi…
Сплять визвольники Вкраïни
непробудним сном…
(“Аскольдова могила”)
Зворушливi рядки присвячує поет описам природи.
Та не лише природа i пам’ятники постають у вiршах поета. Украïна для Сосюри –
це й прекраснi ïï дiти. Вiн зображує цiлу галерею синiв та дочок
Украïни. Це швець i лiсоруб, ковалi i шахтарi (ïм присвячено навiть
десятки вiршiв), мулярка й одкатниця, вчителi, комбайнери… Не забуто й видатних
людей, i безiменних, трудiвникiв i воïнiв. Ось як оспiвує Сосюра юнака, що
кинувся на ворожий кулемет:
Сiяли очi, як живi,
Якоюсь дивною красою.
I сонце сходило в кровi,
благословляючи героя.
Зрештою, це весь народ Украïни, i для кожноï людини поет намагається
знайти тепле поетичне слово.
Украïна для Сосюри – це ïï славетна iсторiя, вiн згадує i
“воïнiв суворих Святослава”, i Богдана Хмельницького, i лицарiв, що “Карла i
Наполеона прогнали з рiдноï землi”.
Не забута i мова – “душа голосна Украïни”. Лiрик i патрiот, Сосюра закоханий
у “мову матерi своєï”, вiн чудово розумiє, що “без мови рiдноï… й
народу нашого нема”, що людина, яка забула рiдне слово, перетворюється на
перекотиполе, на листок “що вiтер з дерева зрива” i несе у безвiсть.

О мiсячне сяйво i спiв солов’я,
Пiвонiï, мальви, жоржини!
Моря брилiантiв – це мова моя,
Це мова моєï Вкраïни.
(“О мова моя!”)
Свiй рiдний край закликає любити Сосюра. Любити всiєю душею, як матiр, як все
найдорожче, що має людина у цьому свiтi:
Любiть Украïну, як сонце, любiть,
як вiтер, i трави, i води,
в годину щасливу i в радостi мить,
любiть у годину негоди…
Цей заклик прозвучав у тi роки, коли любов до рiдноï украïнськоï (а
не росiйськоï великодержавноï) Вiтчизни вважався трохи не злочином.

Тож хай вiн звучить у наших серцях сьогоднi, а не лишається порожнiм звуком. Бо
про нашу вiльну державу йдеться у цьому заклику:
Для нас вона в свiтi єдина, одна
в просторiв солодкому чарi…
Вона у зiрках, i у вербах вона,
i в кожному серця ударi.
(“Любiть Украïну”)






Схожі твори: