Головна Головна -> Твори -> Моï роздуми над призначенням людини на землi

Моï роздуми над призначенням людини на землi




пiсля прочитання поезiï В. Симоненка “Ти знаєш, що ти
Ї людина”
…Все почалося з поезiï Омара Хайяма. Одного разу я натрапив на його вiрш,
який збентежив мене:
Для чого свiту ти? Нiщо ти перед ним.
Iснуєш ти чи нi
Ї примара все i дим.
Безоднi з двох бокiв буття твого зiяють.
А помiж ними
Ї ти, нiщо у свiтi цiм.
Не знаю, може, фiлософи i знайдуть у цих словах мудрий змiст, але менi важко
погоджуватися з вироком, що я
Ї “нiщо у свiтi цiм”. Звичайно, людина приходить iз небуття i йде у небуття. I все
ж, багато чого залежить саме вiд неï: буде ïï життя непомiтним
порухом повiтря у всесвiтi чи спалахне сонячним протуберанцем або навiть новою
зiркою. Це i є, на мiй погляд, слiд людини на землi, який вона по собi залишає.

“Життя
Ї це позика, а не подарунок”,
Ї писав Боденштедт, маючи, напевне, на увазi, що своïм життям ми не можемо
розпоряджатися так, як нам заманеться. Бездумно жити ми просто не маємо права, бо
все життя нам потрiбно повертати борги: батькам, якi це життя подарували, бабусi з
дiдусем, що надiлили мудрiстю, друзям, котрi у скрутну хвилину приходять на
допомогу, рiднiй землi, на якiй ти народився. На мою думку, саме в такий спосiб ти
спроможний довести цiннiсть свого життя, сутнiсть i глибину твого слiду на землi.

Кровi б, кровi i сили вiдерцем
Святогором понести до мас!..
Якби можна помножити серце,
Я б помножив би тисячу раз!
I роздав би, роздав би, роздав би,
Як промiння моєï снаги,
Так, щоб свiт загорiвся i став би,
I розбив би старi береги!
Цi слова Олекса Близько написав багато рокiв тому, але вони дуже спiвзвучнi
моïм почуттям, бо я вважаю, що життя без користi
Ї це просто iснування або передчасна смерть душi. Нi, я зовсiм не проголошую
глобальне самопожертвування: подвиг Данко може повторити далеко не кожний. Але
зробити щасливими рiдних i друзiв, серцем зiгрiти незнайому людину, своïм
вчинком (хай незначним) прикрасити рiдну землю
Ї ось те, до чого повинна прагнути кожна нормальна людина, свiдома свого
призначення. Того самого призначення, з яким вона прийшла у цей свiт, i тiльки
виконавши його, вона, як говорять мудрi, зможе виправдати цей прихiд. Тому нiколи
не можна забувати, що ти звешся людиною, вiнцем природи i
Усмiшка твоя
Ї єдина,
Мука твоя
Ї єдина,
Очi твоï
Ї однi.
…Моє доросле життя тiльки починається. Кажуть, коли людина робить перший крок у
нього, на небi запалюється ïï зiрка, народжена разом iз малюком у
хвилину його приходу до людей. Ця зiрка сяє над шляхом життя, над долею, неначе
хоче найяскравiше освiтити всi закуточки цього шляху, аби людинi було легше йти до
своєï мети.
То нехай же моя зiрка сяє чисто й незрадливо, бо менi треба так багато зробити
корисного на моïй дорозi! Аби тiльки вистачило сил, завзяття та часу! Аби
тiльки нiякi катаклiзми цивiлiзацiï не зашкодили втiленню заповiтних мрiй!..

Пройде час. Слiдом за нами прийде нове поколiння, яке, напевно, буде кращим за
наше. I, можливо, у нього будуть вже своï орiєнтири, своï цiнностi,
навiть своє поняття про людянiсть. Але у будь-якi вiки Кожна людина повинна
усвiдомлювати свою винятковiсть, унiкальнiсть свого великого призначення на землi.
Тiльки тодi
I перейде у спадок ïх любов,
I рiд не буде знати переводу…
(М. Лукiв)






Схожі твори: