Головна Головна -> Твори -> Василь Симоненко біографія

Василь Симоненко біографія




(1935-1963)
Народився в с. Бiïвцях на Полтавщинi в селянськiй родинi. Вищу освiту здобув
на факультетi журналiстики Киïвського державного унiверситету iм. Т. Г.
Шевченка. Працював у редакцiях обласних газет м. Черкас (“Черкаська правда”,
“Молодь Черкащини”, “Робiтнича газета”). Брав участь в антитоталiтарному
дисидентському русi на захист культури, украïнськоï мови, свободи слова
i думки.
Тематика лiрики Симоненка
Ї любов до рiдноï землi, показ краси i величi людськоï душi. За життя
поета з’явилася тiльки збiрка “Тиша i грiм” (1962), багато творiв поширювалися в
“самвидавi”, тобто таємно. Збiрки “Земне тяжiння” (1964), “Поезiï” (1966),
“Лебедi материнства” (1981), “Вино з троянд” (1965) виданi пiсля передчасноï
смертi поета.
Казки нашого життя
(за твором В. Симоненка “Цар Плаксiй та Лоскотон”)
Казки обожнюють усi
Ї будь то дорослi чи дiти. Бо саме вони вселяють у нашi душi дихання чарiв та
магiï, вiдчуття, що добро завжди перемагає зло. Казки живуть поряд iз нашими
мрiями, вони розповсюджують тепло i полiпшують настрiй.
Вони вчать нас розпiзнавати хороших людей, стерегтись поганих, прививавають нам
якостi людяноï натури. Пiд виразне читання казок нашими матерями ми засинали,
а у снах бачили Iвасика-Телесика, жар-птицю, доброго та смiливого дядька, який
перемiг чорта. Цi милi героï живуть в наших душах, вони причаïлись десь
у куточку, але швидко прибiжать, якщо ми покличемо ïх.
У багатьох казках за оригiнальною формою викладу, незвичайними героями, цiкавими
назвами, фантастичними подiями може ховатись глибокий змiст. Iнодi цей прихований
змiст ми не розумiємо або розумiємо не до кiнця, та все одно вiн залишається i
спливає тодi, коли цього потребує життя. Казки вчать жити, вони стають для нас
чимось на зразок “теоретичного життєвого досвiду”.
Спершу у казцi Василя Симоненка “Цар Плаксiй та Лоскотон” ми бачимо кумеднi назви:
Плаксiй, Плаксоград, Нудота, Плаксота, Вай-Вай, Лоскотон
Ї iмена героïв; як це часто буває у казках, говорять про характер смiшних
персонажiв. Мимоволi заливаємося смiхом, коли читаємо про капiтана плаксiвцiв,
який вiд жаху з’ïв сам себе, про те, що сталося з Плаксiєм та його, доньками.
Теплом i впевненiстю, що добро завжди переможе, повiває вiд смiливого дядька
Лоскотона. I вже не хочеться рюмсати, скавчати через якусь дрiбницю, щоб навiть у
самого себе не викликати порiвняння iз вiдповiдним персонажем. Менi подобається
Лоскотон тим, що сильний у своïй правотi, вiн бачить людей такими, якими вони
є насправдi, розумiє ïхнi проблеми, вмiє розрадити у скрутнi часи. Тому вiн
не залишиться довго наодинцi з незгодами, адже сильнiший не той, хто цар, а той,
хто має багато друзiв, за кого народ.
А якщо ми придивимось уважнiше, то побачимо людей, якi стали прототипами царя,
його синiв та дочок, старого дядька Лоскотона.
Патрiот, син своєï Украïни, Василь Симоненко зневажав тогочасний уряд, в
якому були впертi, обмеженi люди, “лобами яких можна було б заклинити башту
важкого танка”, уряд, який забороняв людям вiрити у Бога, замiсть цього пропагуючи
якiсь “науковi” теорiï, уряд, що пригнiчував будь-яку нацiоналiзацiю
будь-якоï краïни, якщо вона була складовою СРСР.
Вiршi Симоненка майже не друкувались, його “вирiзали” з кожного журналу або
газети, бо твори були насиченi любов’ю до Батькiвщини i пронизанi украïнським
патрiотизмом. Та його творчiсть залишилась нам у спадок i сьогоднi вчить нас бути
людьми, цiнувати радiсть життя, справжнiх друзiв, уболiвати за долю своєï
Батькiвщини.






Схожі твори: