Головна Головна -> Твори -> Твiр-вiдгук. Сiм’я Перепутькiв – своєрiдна художня модель украïнськоï родини кiнця XIX – початку XX столiття (за романом Уласа Самчука “Марiя”)

Твiр-вiдгук. Сiм’я Перепутькiв – своєрiдна художня модель украïнськоï родини кiнця XIX – початку XX столiття (за романом Уласа Самчука “Марiя”)




Нарештi настали для Украïни такi часи, коли ми, не криючись, можемо смiливо
називати iмена тих талановитих украïнських письменникiв, про яких донедавна
знати не хотiли, називаючи ïх “чужинецькими белетристами”. Серед таких i
письменник Улас Олексiйович Данильчук-Самчук родом iз села Дермань на Волинщинi
(нинi Рiвненська обл.). Вiн був “старого селянського кореня, з твердими традицiями
стихiйного i свiдомого незалежництва в дусi та незламним бажанням боротися проти
кожного заперечення наших законних прав на землi наших предкiв”. Усвiдомлення
цього родинного життєвого кредо не давало спокою талановитому митцевi, I,
звичайно, всi його твори випромiнювали волелюбнiсть, право свого народу бути
господарем на рiднiй землi, саме цим художнє слово письменника викликало у читачiв
симпатiï й довiру, а у недругiв – злiсть, зневагу до нього, бажання назавжди
вiдмежувати його самого i його твори вiд украïнського народу. Час змiнився на
краще i сьогоднi iм’я Уласа Самчука стоïть серед найзначнiших вiтчизняних
прозаïкiв XX столiття.
Письменницька доля його склалася так, що не в Украïнi, а за ïï
межами вiдбувалося становлення Уласа Самчука як письменника. Саме в Нiмеччинi були
написанi новели молодого прозаïка “Образа”, “Собака у вiкнi”, “Мадонна
цвiтучого саду”, “Четвертий чоловiк”. Празький перiод у творчiй бiографiï
письменника вважається найбiльш продуктивним. Iз нiкому не вiдомого
лiтератора-початкiвця постає справжнiй класик украïнськоï лiтератури.
Працездатнiсть неймовiрна! Одночасно пише чотири романи “Волинь”, “Марiя”, “Гори
горять”, “Кулак”.
Все пережите письменником в Украïнi i за ïï межами, весь багатющий
життєвий матерiал, який постiйно збирав митець, все, що до глибини душi вражало
письменника i не давало спокою, кликало до роботи. Було у Самчука єдине бажання
творити, писати. Доля Украïни не давала йому спокою, тривожила. Голодомор
33-го року вимагав вiд письменника вагомого слова – з’являється роман “Марiя”.
Книгу було видано з присвятою “Матерям, що загинули голодною смертю на
Украïнi в роки 1932-1933”. Але не тiльки через те, що автор одним iз перших
розповiдає про страхiття голодомору в Украïнi, а ще про “примусову
колективiзацiю”, “розкуркулення”, моторошнi картини життя сiм’ï Перепутькiв у
романi – це високохудожнє втiлення життєвих реалiй цього перiоду.

У центрi авторськоï уваги прозаïка – iсторiя украïнськоï
родини на рубежi епох. Це виразно простежується в самiй структурi твору: перша
частина “Книга про народження Марiï” – своєрiдна його передiсторiя; друга –
“Книга днiв Марiï” – власне iсторiя; третя – “Книга про хлiб” – трагiчний
фiнал, загибель Марiïного роду. Саме життя героïнi Марiï,
ïï родини (а Марiя не уявляла себе без щасливоï сiм’ï)
допомагають Самчуковi розв’язувати у романi найрiзноманiтнiшi проблеми: батькiв i
дiтей, любовi та сiмейного щастя, моралi, достатку i працi на землi, солдатчини,
духовностi та вiри в Бога, голоду, геноциду та репресiй, влади, нацiональноï
свiдомостi та гiдностi, добра i зла.
Марiя за покликом душi творить те головне, чого у неï не було (рано лишилась
сиротою), заради чого здається й народилася на свiт Божий – родину. Героïня
не просто творить сiм’ю, а можна, без перебiльшення, сказати “украïнську
мрiю” самого автора. То цiлий гiмн людському щастю, що пiдносить Марiю високо, бо
має вона мiцну родину, вiльно працює на своïй землi, вона щаслива як мати, бо
має розумних, завзятих, працьовитих дiтей, родину ïï поважають
односельцi: “Якi це були гарнi, повнi, округлi роки. Кожний схiд сонця приносив
працю, захiд – вiдпочинок. Ростуть дiти. Прибуває потроху землi…” Троє синiв –
Демко, Максим, Лаврiн та донька Надiя – “слухняна, весела, гарна. Встає разом з
матiр’ю, допомагає ïй”. Демко i Максим допомагали батьковi Корнiю по
господарству, а Лаврiн, “жвавий, з iскристими оченятами, стрибун”, добре вчився у
школi, тож батьки мрiють, що вивчиться колись на “дохтора”. Марiя разом iз
Самчуком-автором досягла вершини iдеального сiмейного щастя. I ось далi автор
втiлює свiй задум, показую чи, як героïня йде схилом, аж до самоï
прiрви. Не може бути сама Марiя та ïï родина щасливою у такому життi,
яке мала Украïна на межi столiть.
Вiйна, революцiя, НЕП, колективiзацiя – етапи “великого шляху”, що привiв
украïнський рiд до нацiональноï катастрофи. Революцiя для Марiï
страшна тим, що руйнує ïï родину – те, чому вона присвятила все своє
життя. Революцiя вiдбирає в неï одурманеного iдеями класовоï боротьби
сина Максима. НЕП – “сатанинський винахiд” бiльшовизму, яким вiн паралiзував волю
украïнського селянства до активноï боротьби за своï права, вбачав у
працьовитих украïнських селянах запеклих ворогiв, яких згодом необхiдно було
знищити. Колективiзацiя – кульмiнацiйний момент вiйни Москви з украïнським
народом. Гине весь рiд Марiï: на Соловках – наймолодший син Лаврiн, зять
Архип, у селi вiд голоду донька Надiя, внучка Христуся, останньою – сама
героïня…
Тож тепер i стає зрозумiлим чому так довго стояли на перешкодi появи цього роману
в Украïнi. Адже треба було давати вiдповiдь, чому так сталося на
Украïнi, чому чеснi трударi, що власною працею досягали родинного щастя,
достатку, добробуту ставали ворогами народу, чому, такi ж, як Корнiй, колись
заможнi селяни змушенi були блукати полями у пошуках гнилоï картоплини чи
дохлого зайця, бо дома в цей час помирає з голоду сiм’я, чому найрозумнiшi,
найталановитiшi гинуть у концтаборах? Якими найгуманнiшими iдеями можна все це
виправда ти? Питання, як бачимо, риторичнi.
Непросто вiдбувається повернення лiтературного доробку У. Самчука на батькiвщину.
Але ми щиро сприймаємо його твори, сповненi людяностi, правди, високоï
художньоï довершеностi.






Схожі твори: