Головна Головна -> Твори -> Зображення життя украïнцiв у повiстi I. Нечуя-Левицького “Кайдашева сiм’я”

Зображення життя украïнцiв у повiстi I. Нечуя-Левицького “Кайдашева сiм’я”


I. Нечуй-Левицький
Ї класик украïнськоï лiтератури, видатний прозаïк-реалiст
другоï половини XIX столiття. Вiн створив низку високохудожнiх оповiдань i
повiстей, у яких вiдобразив тяжке життя украïнського народу дореформеного i
пореформеного часу. Одним iз таких видатних творiв письменника є його
соцiально-побутова повiсть “Кайдашева сiм’я”. У нiй I. Нечуй-Левицьким майстерно
використана багатюща народна творчiсть, зокрема обряди, прислiв’я, приказки,
народнi анекдоти, вiдтворенi кращi риси простих людей.
У повiстi вiдтворено типовi картини життя селянськоï родини Омелька Кайдаша.
Це темна, затуркана селянська родина, приватновласницька психологiя членiв
якоï приводить до повсякденних сварок i чвар.
В основу повiстi автор поклав життя однiєï селянськоï родини.
Прототипом сiм’ï Кайдашiв стала родина селян Мазурiв, вiдомих своïми
бiйками та колотнечами, проте в художнiх образах Кайдашiв проглядає широко
узагальнена письменником трагедiя життя тогочасного села взагалi.

Кращi риси простих людей не затуляли вiд спостережливого ока письменника й того
огидного, що було породжено дiйснiстю пореформеноï доби. З комiчних сцен
життя сiм’ï Кайдашiв виростає реалiстична та водночас трагiчна за своєю суттю
картина життя украïнського селянства
Ї темного, забитого вiками панщини, роз’єднаного новими буржуазними порядками.

Автор зумiв створити реалiстичнi образи героïв повiстi двох поколiнь
сiм’ï Кайдашiв, надiливши ïх типовими рисами характеру дрiбних
власникiв.
Ось Омелько Кайдаш
Ї темний, затурканий селянин. Тяжка праця, лиха панщина пiдiрвали його сили,
виснажили його. У нього “здоровi жилавi руки, широке лице було сухорляве й блiде,
наче лице в ченця”. Це дбайливий, працьовитий селянин, який нiколи не сидить без
дiла, щось завжди майструє, чимось займається. Вiд своïх синiв вiн також
вимагає працьовитостi. Але тяжке життя зробило його злим, нервовим, сварливим i
забобонним. Iз часу одруження синiв для старого Кайдаша настає ще тяжче життя.
Вiн поступово втрачає батькiвську владу над синами: Карпо i Лаврiн перестають
його слухатись, намагаються загарбати все господарство i по-своєму господарювати.
Карпо навiть пiднiмає руку на батька. Кайдаш спивається до божевiлля та помирає.
Так минуло сумне безрадiсне життя Омелька Кайдаша. I. Нечуй-Левицький спiвчуває
його недолi. Iнодi вiн смiється з нерозумних вчинкiв свого героя, з його сiмейних
“вiйн”, але крiзь цей гiркий смiх проглядає сум.
Не менш яскравий, колоритний i образ дружини Омелька
Ї Марусi Кайдашихи. Це сварлива, бездушна жiнка. Замолоду вона служила
покоïвкою у панiв. “Вона довго терлась коло панiв i набралась од них трохи
панства”. Кайдашиха л погордою ставиться до бiднiших од себе, любить вихвалятись,
що ïï шанують пани й попи. Проте є в нiй i позитивне. Маруся працьовита,
дбайлива хазяйка, любляча мати, але сварлива й деспотична. Приватна власнiсть
спустошила ïï морально, зробила жорстокою. Бездушнiсть i лицемiрство
Кайдашихи були причиною частих конфлiктiв i розладiв у сiм’ï. Ворогуючи з
невiстками, Кайдашиха щоразу потрапляє у кумедне й одночасно у трагiчне
становище. Письменник висмiює деякi вчинки Кайдашихи, але разом iз тим i спiвчуває
ïй. За гумористичним зображенням клопотiв героïнi видно сумне життя
обмеженоï жiнки, яка стає справжнiм посмiховиськом у власнiй родинi.

Образи молодого поколiння сiм’ï Кайдашiв змальованi також у побутово-гумористичному
планi. Кайдашенки i ïх дружини
Ї iндивiдуалiсти, якi живуть своïми егоïстичними iнтересами. Це морально
зубожiлi люди, якi через своï безкiнечнi сварки втрачають почуття гiдностi.

Карпо, який вирiс в умовах темноти й безкультур’я, був грубим, неласкавим,
сердитим. “Його насуплене, жовтувате лице не розвиднювалось навiть тодi, як губи
осмiхались”.
Своєю вдачею Лаврiн вiдрiзняється вiд старшого брата. У нього приваблива
зовнiшнiсть: “Лаврiнове молоде довгасте лице було рум’яне. Веселi, синi, як небо,
очi свiтились привiтно й ласкаво”. Лаврiн веселий, жартiвливий. У нього лiрична
душа, його вабить все нiжне, хороше. Вiн шанує людей, захоплюється красою природи,
грає на сопiлцi. Але цi його добрi задатки руйнує невблаганна дiйснiсть, вбиваючи
все найкраще в людинi. Зрештою i Лаврiн стає безсердечним егоïстом.

Замолоду у братiв були рiзнi характери i смаки. ïх єднало тiльки прагнення
до власного господарства. Одружившись, Карпо хоче жити в своïй, хатi, мати
своє господарство, нi вiд кого не залежати. Численнi сварки й бiйки примушують
старого Кайдаша вiддiлити сина: вiн дає йому пару волiв, воза i частину поля. Але
i це не врятувало родину вiд чвар. То кабан, то кiнь, то вбитий пiвень ставали
причиною для нових спалахiв ворожнечi мiж рiднею. Остання невблаганна “вiйна”
Карпа з братом розгорiлася через грушу, яка належала Лаврiновi, але пiд час подiлу
садка вiдiйшла до Карпа. Кожен iз братiв доводив своï права на грушу, яка
почала рясно родити. ïх не могли розсудити нi волость, нi пiп. Жадоба до
вигоди була перешкодою до порозумiння.
Одним iз найдовершенiших образiв повiстi “Кайдашева сiм’я” є образ Мотрi

Ї старшоï невiстки Кайдашiв. Узявши шлюб, Мотря поринула у тяжкi буднi життя
Кайдашевоï сiм’ï. Зла свекруха звалила на неï всю роботу, постiйно
повчала невiстку. Щоденна гризня, бiйки зробили Мотрю злою, сварливою,
егоïстичною жiнкою. Крiм свекрухи, Мотря зненавидiла й Мелашку

Ї дружину Лаврiна. Вона зневажала ïï, била Мелашчиних дiтей. Лютiсть
ïï не мала меж. В одному iз “хатнiх боïв” за розбитий глечик Мотря
виколює свекрусi око. Але вона не переймається, а радiє через свiй вчинок.

Iз найбiльшою симпатiєю змальовує письменник образ Мелашки. Вона була щира, тиха,
лагiдна, красива, з природи чутлива. Мелашка довго не брала участi в сварках i
рiзних родинних конфлiктах, тяжко переживала родинне безладдя. Пiшовши на прощу до
Києва, вона навiть вирiшила не повертатися бiльше до Кайдашевого пекла. Але
ïï знайшли i привели додому. Та поступово i Мелашка втягується в сварки
й бiйки. Разом iз усiма воює вона то за пiвня, то за коня, порося, а зрештою й за
грушу. I в цих сутичках за винахiдливiстю та люттю вже не поступається Кайдашам.

Зображуючи життя селянськоï родини Кайдашiв, автор показав, як отруйно
впливає на людину дрiбновласницьке середовище, як воно вбиває в нiй кращi людськi
риси.
Повiсть “Кайдашева сiм’я” закiнчується примиренням двох родин. Всохла груша, що
спричинила стiльки неприємностей, сварок i навiть бiйок. “В обох садибах настала
мирнота й тиша”. Але ми розумiємо: це ненадовго, бо обмаль землi, нестаток грошей
знову стануть причиною нових сварок. I виникають вони через безвихiдь становища
селян
Ї бiдних, майже злидарiв.
Повiсть I. Нечуй-Левицького “Кайдашева сiм’я”
Ї високохудожнiй твiр, у якому правдиво показано життя украïнського села
другоï половини XIX столiття. Вона посiдає визначне мiсце в украïнськiй
класичнiй та свiтовiй лiтературi як зразок реалiстичного твору.



Схожі твори: