Головна Головна -> Твори -> «Злочин і кара» Ф. Достоєвського як поліфонічний роман

«Злочин і кара» Ф. Достоєвського як поліфонічний роман


Вдумливі й уважні читачі побачили у творчості Ф. Достоєвського продовження гуманістичних традицій Пушкіна та Гоголя, які теж писали про долні «маленької людини». Але новаторство Достоєвського полягало в тому, що і ні відміну від, скажімо, Гоголя, він розкрив складний, багатий духовний світ «міг ленької», задавленої життям людини. Достоєвський не тільки жаліє свого героя, а й підкреслює духовну перевагу над тими, хто має більш високе становище і суспільстві. «Серця в них кам’яні, слова їхні жорстокі», — говорить Макар Девушкін — один із героїв роману «Бідні люди». У творчості письменника яскри во висвітлилася увага до внутрішнього життя людини, і в першу чергу людини знедоленої, приниженої.

Письменник вбачає своє призначення у тому, щоб вказати людству вихід із панування егоїзму, напевне, взаємної ворожнечі. Він гнівно засуджує страждання та зло, у душі його — невгамовний біль за принижених, мрії про братерство людей. Сам письменник пройшов важкий шлях пошуків, в основі якого була любов до людини, до російського народу, віра в його велике майбутнє, історичне призначення Росії.

Роман створювався у період спаду суспільного руху після 1863 року, коли царський уряд розгромив революційні організації в Росії, потопив у крові повстання у Польщі й Литві. Крах надій вплинув і на суспільний настрій. У країні загострюються соціальні протиріччя. Розвиток капіталістичних відносин привів до зросту добробугу верхів та ще більшого зубожіння народу. Простий трудовий народ знаходився у лещатах злиднів і голоду. Проте й в епоху реакції не приниться напружена робота революційної думки. Але водночас народжуються ідеї і теорії, страшні по своїй суті.

При описі «серединних вулиць» Петербурга вражають духота, штовханина, Юрія і бруд. Люди розлючені, вони задихаються в місті, як «у будинку без кватирок». Гнітюче враження підсилюється при описі трактиру, п’яної сповіді Мар-Ілндона («нікуди піти людині»), символічного сну Раскольникова. Злочинний світ штовхає людину на злочин проти особистості (доля Сонечки), народжує Шіодські теорії. Саме за таких умов могла народитися «ідея» Раскольникова право сильної особистості панувати «над всією нищістю дрижачою». Згущення фарб тримає читача в страшному напруженні. Як народилася в Раскольникова думка про убивство старої? Чи легко він прийняв її?
Зустрічі на вулицях міста, у трактирі, з дівчинкою на бульварі болісно відображаються в душі Раскольникова. Його обурює порочність людей, підлість суспільства. Від окремих фактів він іде до узагальнень, переконуючи себе, що задуманий злочин не суперечить людським законам, він морально дозволений, тому його заполонила ідея про право сильної особистості «переступити закон», він філософськи обгрунтував своє рішення. Який мотив злочину серед тих, які Раскольников назвав Соні, є провідним ? Як починається «покарання» героя ? Як і чому змінилося його життя після убивства ?
Що зрозумів Раскольников під час зустрічі з матір ‘ю і сестрою? Чому після убивства старої і Лизавети Соня Мармеладова стає йому найближчою людиною?

Яке місце в романі посідають Лужин і Свидригайлов?
Чому Раскольников не зможе жити за лужинським принципом «усе дозволено» ? Мужик для себе одного готовий переступити через усе. Інші люди для нього і ніби для досягнення своїх егоїстичних цілей. Це людина абсолютно аморальна, і письменник підкреслює, що в умовах розвитку капіталізму процвітання життя так само неминуче, як і загибель мармеладових. Раскольников не карний злочинець. Він не може «возлюбити лише самого себе», а його самоаналіз показує весь жах вчиненого і неможливість для нього, Раскольникова, переступити закони людської моралі.
На що розраховує Порфирій Петрович?
На те, що «натура» героя виявиться складнішою і людянішою, ніж його «теорія». Цей розрахунок виявився правильним. Так Раскольников прийшов до Сонеччиної правди, до думки про те, що треба покоритися і терпіти. У чому бачить Достоєвський шлях до загальнолюдського братерства? .У чому відмінність «Злочину і кари» від детективних романів?

Насамперед у тому, що автор досліджує не обставини злочину, а його мотиви, і доходить найглибших філософських висновків, довівши, що ідея сильної особистості може виникнути тільки на неблагополучному соціальному тлі, в умовах несправедливого суспільного укладу, що ця ідея, фашистська за своєю суттю, нелюдська. Головні питання, що ставить роман, не що, не як, а чому.

У детективному романі головне — сюжет, а в «Злочин і кара» — неспокійно пульсуюча думка гуманіста і філософа, що шукає шлях до загальнолюдської правди.





Схожі твори: