Головна Головна -> Твори -> «Енеїда» Івана Котляревського — енциклопедія українознавства

«Енеїда» Івана Котляревського — енциклопедія українознавства


І. П. Котляревський — основоположник нової української літератури. Він першим заговорив справді народною українською мовою про народ і прекрасно змальовував характер українців, їх погляди на життя та їх побут як в лірико-драматичних творах, так і в гумористично-сатиричних («Наталка Полавка», «Москаль-чарівник», «Енеїда»).

Поема «Енеїда» — травестійно-бурлескна. Травестійними називаються твори, у яких на підґрунті відомого сюжету письменники створюють власні образи. Котляревський, розповідаючи про пригоди троянців, відтворює характери, побут, звичаї українців з такою детальністю, що поему цілком можна назвати енциклопедією українознавства.

З опису пекла і раю ми дізнаємося про типовий склад тогочасного українського суспільства:

Були невірні й християни,

Були пани і мужики,

Була тут шляхта і міщани,

…Були і штатські, і воєнні,

Були і панські, і казенні.

Були миряни і попи.

Зі згадуваних у тексті поеми подій легко довідатися про окремі моменти з історії України. Так, Сивілла говорить, що «при Шведчині я дівовала», а «татарва як набігала, то я вже замужем була».

Зі скульптурно-живописною виразністю відображує 1. Котляревський зовнішність, характер, мораль українців. Перед нами запорізькі козаки постають такими, якими вони були як за внутрішніми особливостями характеру —самовідданими, героїчними, здатними віддавати життя за рідну землю, але часом і п’яницями та бешкетниками, — так і за зовнішніми:

Щоб голови всі обголяли,

Чуприни довгі оставляли,

А ус в півлікоть би торчав…

Згадує автор подробиці організації і вигляду козацького війська:

Так славнії полки козацькі, Лубненський, Гадяпький, Полтавський,

В шапках, було, як мак, цвітуть. Пошили сині всім жупани, Наспід же білії каптани, — Щоб був козак, а не му гир.

Говорить письменник і про народну мораль, про віру у справедливість, у неминучість кари за зло та винагороди за добро (у пеклі — несправедливі пани, здирники).

Створюючи образ народу України, автор перелічує, наприклад, найхарактерніші для тих часів імена (24 імені!).

Не могла пройти повз увагу автора і народна творчість. Троянці:

Кугикали все пісеньок: Козацьких, гарних, запорізьких… Про Сагайдачного співали, Либонь, співали і про Січ…

А яка ж пісня чи танець без музики! Отож ми бачимо типові національні музичні інструменти: бандуру, сопілку, дудку тощо.

Фольклор — невід’ємна часина культури. Часом ми відчуваємо в поемі відлуння народної казки. Так троянці дарують Латину чоботи-скороходи, Аматі — скатерку-самобранку, Лавінії — килим – самольот, Сивілла має хатинку «на ніжці курячій».

Близька до народного фольклору і мова. Тут звучать прислів’я та приказки («і все на ус собі мотала», «не розглядівши, кажуть, броду, не лізь прожогом перший в воду», «хто чим багат, то тим і рад»), сталі епітети і «крилаті вислови» з народної мови («кричав, як в марті кіт», «бісиків пускать», «аж поза вухами лящало», «ніхо з уст пари не пускав»).

Пророцтва, ворожіння, прокльони — це теж частина народної творчості. Ось як Дідона проклинає Енея:

«Нехай тобі присниться біс! З твоїми сучими синами. Щоб враг побрав вас всіх гульвіс, Щоб ні горіли, ні боліли, На чистому щоб поколіли…

Піп (!) у Котляревського ворожить, це теж особливість тодішнього менталітету.

Котляревський розповідає нам і про звичаї, розваги, про всі оті досвітки, вечорниці, сватання, колядки, кулачні бої, ігри:

І у панаса грати стала…

Тут інші журавля скакали,

А хто од дудочки потів.

І в хрещика, і в горюдуба,

Не раз доходило до чуба,

Як загулялися в джгута.

В хлюста, в пари, в візка іграли

І дамки по столу совали…

Цікаві відомості про життя прадідів дають описи побуту тих часів. Адже далеко не кожний знає, що воно таке: чаплія, рубель, ціп, або квачі, помела, макогони, якими користуються герої поеми. Зображується і посуд — полив’яні миски, кленові тарілки; для напоїв використовували: „барильця, пляшечки, носатку, сулії, тикви, баклажки”. Згадується і про вживання лікарняних рослин.

Можна довідатися з поеми і про тодішні «транспортні засоби»: берлини, дормези, ридвани, портшези, перекладні.

А як цікаво нам дізнатися про те, що їли і пили наші предки! Так у Дідони вживали:

Свинячу голову до хріну

І локшину на переміну,

Потім з підливою індик;

На закуску куліш і кашу,

Лемішку, зубці, путрю, квашу. І

з маком медовий шулик.

І кубками пили слив’янку,

Мед, пиво, брагу, сирівець,

Горілку просту і кал ґанку.

Дуже детально зображується одяг. Наприклад, сестра Дідон и Ганна: «В червоній юпочці баєвій, в запасці гарній фаналевій, в стьожках, в намисті…»

Еней одягає «штани і пару чобіток, сорочку і каптан з китайки, і шапку, пояс з каламайки, і чорний шовковий платок». Так само змальований в українському стилі одяг Дідони, Венери, Юнони, навіть машталіра, що править кіньми Венери.

Отже, у творі Котляревського ми бачимо всебічне, справді енциклопедичне зображення українського життя, перед нами постають картини минулого нашої Вітчизни, образи предків. І дивуєшся талантові письменника, його глибокому знанню і розумінню життя народу.



Схожі твори: